Чурай Маруся, Леся, горда Ліна – Богині слова і святі жінки…

     Ранньої весни, коли природа прокидається від зимового сну, відзначає свій день народження жінка-легенда української літератури, поетеса Ліна Костенко.

     Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм — рух, поезія, злети думки, яка досягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства. Ліна Костенко – поет із надчутливим камертоном, що ловить найменші вібрації часу, але водночас є найсуворішим моральним суддею. Її поезія – це універсальний текст, який існує поза часом, дає відповіді на головні філософські питання і визначає шкалу етичних та естетичних цінностей.

     Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року у містечку Ржищеві, неподалік Києва, у родині вчителів. Біографічні джерела твердять, що батько майбутньої поетеси був дуже цікавою особистістю, працював вчителем у школі, викладав мало не всі предмети, знав 12 мов. Саме він зацікавив доньку історією рідного краю, яка потім неодноразово оживала на сторінках її творів.

     У 1936 році Ліна Костенко разом з батьками переїхала до Києва. Саме з цим містом пов’язані спогади поетеси про дитинство. І спогади ці не завжди радісні, адже в часи сталінських репресій батько Ліни був названий «ворогом народу» та засуджений до 10 років таборів, а коли дівчинці виповнилось лише одинадцять років, розпочалася війна з фашистською Німеччиною. Тож майбутній поетесі на власному гіркому досвіді довелось пережити всі біди, що принесла із собою ця війна: голод, холод, розруху, евакуацію…

      Після війни майбутня поетеса навчалася в середній школі, відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», який тоді редагував Андрій Малишко. Отримавши середню освіту, вступає до Київського педагогічного інституту, однак бажання серйозно займатися літературою спонукає Ліну Костенко залишити навчання та рідний Київ. У 1952 році вона стає студенткою Літературного інституту ім. Горького.

      Її дипломною роботою в Літературному інституті була збірка «Проміння землі». Рецензент, відомий письменник Всеволод Іванов, писав: «Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуговує, з моєї точки зору, найвищої оцінки. Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Українській літературі поталанило, що в ній є постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів».

      З відзнакою закінчивши в 1956 році інститут, поетеса повертається до рідного Києва, де наступного року вийшла друком її перша збірка «Проміння землі», а через рік – «Вітрила». Визначною літературною подією в 1961 році став вихід третьої збірки Ліни Костенко «Мандрівки серця». У 1963 році мала вийти друком у Держлітвидав України четверта книга автора, але на жаль, вихід збірки було заборонено радянською цензурою.

    Ліна Костенко потрапляє в опалу, її звинувачують в аполітизмі, безідейності, надмірному вживанні понять: «бог», «віщі дзвони», «смиренна молитва», «хрест», «свічка» та ін.

     Поетичне слово Ліни Костенко потрапляє під заборону.

     Довгих шістнадцять років чекав український читач виходу нової книги поетеси. І тільки в 1977 році вийшла у світ збірка віршів «Над берегами вічної ріки», сповнена уваги і любові до людини. У 1979 році надруковано історичний роман «Маруся Чурай», у 1980-му – книга поезій «Неповторність», а у 1987 році побачили світ два видання – «Сад нетанучих скульптур». Цього ж року за роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка.

     Ліну Костенко називають класиком. Доля дарувала їй прижиттєве визнання.

     Її твори вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, торкаються серця читачів, по-справжньому хвилюють та змушують замислитись про сенс життя.

Змири гординю, приклони коліна,

Торкнись душею їхньої строки,

Чурай Маруся, Леся, горда Ліна –

Богині слова і святі жінки…

    Такими рядками розпочали літературно-мистецьку годину з талановитою поетесою – Ліною Костенко студенти Кіцманського коледжу ПДАТУ (група МБО-21, викладач української мови і літератури Стасюк С.В.). Кажуть, що талант, якщо він є – то проявляється в усьому. Це ж можна сказати і про геніальність поетеси нашої сучасності, якій 19 березня виповнився 91 рік від дня народження. Читці відкрили двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського Митця Ліни Василівни. З великим задоволенням і натхненням декламували улюблені вірші поетеси Іван Тріска, Ольга Костюк, Володимир Крюков, Надія Пукало, Олександр Фрунза, Ірина Друцул, Назар Пелешатий, Марія Бойко, Ярослав Вітанчук (“Мій перший вірш написаний в окопі”, “Вечірнє сонце”, “Як пощастило дівчині в сімнадцять”, “Життя іде і все без коректур” і інші). На поезію Ліни Костенко створено багато ліричної музики. Це передусім пісні Ольги Богомолець, Лариси Лещук, Віктора Морозова. Заполонила своїм голосом присутніх Ольга Богомолець піснями (“Я вранці голос горлиці люблю”, “Осінній день”, “В дні прожиті печально”).

      На захід завітали Півторан Т.О. – директорка коледжу, Петракович В.Ю. – заступниця директора з навчальної частини, Курилюк Н.В. – заступниця директора з виховної роботи, Мамаєвська Л.О. – завідувачка відділення, Карасьова М.В. – голова циклової комісії гуманітарних дисциплін та викладач-методист Куспис О.І.

02

   Поетеса зачарувала  слухачів щирістю своєї душі, філософським осмисленням життя, полум’яною громадянською позицією, болісним відчуттям правди і несправедливості. Вірші Ліни Костенко – це дивосвіт любові, що дарує нам ніжність і вірність людської душі. Це поезія, яка завжди нагадує, що світом рухає тільки любов. І найвище призначення любові, кохання – дарунок світові нового життя.

     На одній з прес-конференцій Ліна Костенко нагадала, що поклик письменника – писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а «малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні»:Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.Усе моє, все зветься Україна. Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори “

   17 березня 2021 року Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав ініціативу номінувати Ліну Костенко на Нобелівську премію з літератури в 2022 році.

Comments are closed.