Бабин  Яр –  трагедія, про яку не  мовчать

     29 вересня – 82 річниця від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 року). Бабин Яр – це некрополь для більш ніж 100 тисяч цивільних громадян – як дорослих, так і дітей та людей старшого віку, військовополонених.

     Назва цієї місцини на тодішніх околицях Києва стала узагальненою, увійшла без перекладу в усі мови світу як символ кривавого злочину нацистського режиму, який перекреслив усі тогочасні моральні ідеали європейської цивілізації і всі досягнення європейського гуманізму.

      Викладачами циклової комісії гуманітарних дисциплін Мар’яною Карасьовою, Оксаною Томаш,    та  природничо – математичних дисциплін   Оленою  Гуцуляк, спільно з  працівниками  Кіцманської  публічної бібліотеки – Людмилою Корзун, було проведено історичну  годину пам’яті   до  вшанування трагедії  Бабиного Яру серед здобувачів  освіти   Кіцманського фахового коледжу   з метою  формування  історичної  правди про  події   Голокосту. 

     Цей захід покликаний сприяти формуванню стійкого негативного ставлення громадян до фактів дискримінації, зневаги до людської гідності та зазіхань    на  життя.

     Викладачка    Мар’яна  Карасьова  намагалася  розкрити  сутність трагедії  Голокосту в Україні та висвітлити  тему розстрілів у  Бабиному  Яру.  Було наголошено, що  масові розстріли у Бабиному Яру та Сирецькому  концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Цей злочин тривав майже 103 тижні  щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.  

     Викладачка поділилася зі здобувачами  освіти  цікавою  інформацією про те,  що під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами за етнічною ознакою – євреїв та ромів, мирного населення і радянських військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, психічно хворих, «саботажників» і порушників комендантської години та тих, хто чимось не догодив владі «вищої раси», яка будувала свій «арійський мир». Оксана Томаш наголосила, що у Бабиному Яру було розстріляно  відоме  українське  подружжя  письменників  Олени та Михайла Телігів.

     Працівниця  Кіцманської    публічної   бібліотеки, виступаючи перед молоддю,  зачитала  історичні,  документальні  свідчення  з   книг   та   публікацій про  те, як  у 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка – близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях подаються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

     Цікавою і пізнавальною була добірка  відеоматеріалів, які підібрала  викладачка Олена Гуцуляк. З перегляду документальних кадрів, відеоматеріалів молодь  мала можливість  знову пересвідчитись, що  трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам’ять про них. Залишаючи Київ, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Навіть вони розуміли, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара.’

     На жаль, сьогодні ми стаємо свідками не менш кривавих подій, що знову розгортаються на території нашої держави. Безжально росія винищує цивільне населення нашої країни, зухвало порушуючи права людини, закони ведення війни, норми міжнародного права. У розумінні країни-агресора бути українцем – найтяжча провина, підтримувати Україну – бути ворогом «руського міра». Через те з’явилися на тілі нашої Батьківщини болючі рани: Буча, Ірпінь, Бородянка, Ізюм, Маріуполь… Віримо, що ті, хто вчинив ці злочини, так само, як і нацисти , будуть справедливо  покарані….