День вчителя – це свято, якого чекають з нетерпінням усі педагоги. А коли студенти, педагогічний колектив згадують своїх колишніх викладачів, колег – то свято набуває особливих вражень. На сайті Кіцманського коледжу продовжується творча співпраця колективу – висвітлювати спілкування з людьми, які своє життя віддали викладацькій роботі, вихованню підростаючого покоління.
Розпочинаємо інтерв`ю з викладачем Кіцманського коледжу ПДАТУ Венгринюк Марією Степанівною.
- Поділіться враженнями про свою першу педагогічну практику, про перші кроки на викладацькій ниві.
- Педагогічну практику проходила в Чернівецькій школі № 24. Вперше проводила урок у 9 класі. Учні мені були знайомі ще з шостого класу, так як тоді я працювала з ними піонервожатою. Урок запам’ятався зацікавленими оченятами, що вивчали мене. Заняття було проведено згідно плану, керівник практики зарахувала його на «відмінно».
- Чи мали Ви на меті стати викладачем?
- Це була мрія з дитинства. Я допомагала вчитися всім сусідським дітям читати, писати, рахувати.
- А які Ваші перші враження від викладацької праці? Як Вам ваше перше заняття, перші студенти?
- Студенти 1961року були доброзичливі, уважні, допитливі і мені було легко працювати. На першому уроці мене представив групі заступник директора з навчальної роботи Власов М.Г., побажав щасливо і довго працювати. Перше хвилювання минуло і я з задоволенням відпрацювала заняття. Я вдячна Миколі Григоровичу все життя. Так, у співпраці з аудиторією студентів, минуло багато навчальних років.
- За роки своєї педагогічної роботи Ви, очевидно, мали якісь певні сподівання, надії, мрії?
- Сподівалася, що допоможу всім студентам, котрі хочуть вчитися. Ці мрії частково збулися. З першої групи, де я була куратором, із 34 студентів, вищу освіту здобули 22 студенти. Була куратором 14 академічних груп.
- Чи виникали якісь труднощі під час Вашої педагогічної роботи?
- Педагогічна робота без труднощів не буває. Любила, поважала студентів, допомагала, разом з Венгринюком В.І., в навчанні, матеріально. Часи були нелегкі і ми з своєї зарплати купляли студентам взуття, одяг для осінньо-польових робіт. Іноді запрошували на вечерю.
- От Ви з таким захопленням розповідаєте про ті роки викладання, про студентів… А Вам доводилось бути в групі наставником, стати для чужих дітей і батьками і порадником?
- Наставником для чужих дітей? Хіба вони чужі? Якщо маєш серце і бачиш як у одній сорочці студент, при збиранні буряків на полі, п’є молоко і труситься від холоду, чи зв’язує дротом черевик, чи…? Береш свої останні гроші чи стару куртку, черевики і силою одягаєш студента. Серцем відчуваєш, що студент вдячний.
- Ви викладач з великим досвідом за плечима. Які поради можете дати сучасним викладачам?
- Якщо любиш дітей, хочеш з ними спілкуватися, допомагати, не кричати на них, бачити очі, а в очах читати їх думки – іди до молоді з бажаннями навчити, поважати, любити, терпіти і прощати. Без поваги і терпіння виховати молоду людину неможливо.
- Що ж порадите сучасним студентам, які йдуть крок у крок із модернізованим світом?
- Сучасним студентам побажаю берегти себе, спокійно крок за кроком йти в цей складний світ і пам’ятати, що в кожного з нас є серце, мозок, мама, тато, люди з якими треба жити мирно з повагою і любов’ю. Модернізований світ сприймати розумом, працею, але пам’ятати, що головною особою в цьому оточенні є Ти – Людина!