29 – 30 квітня студенти відділення «Ветеринарна медицина» здійснили захоплюючу подорож до чарівного куточка нашої України – м. Умань.
По дорозі заїхали в Немирів. У цьому місті зберігся палац княгині Марії Григорівни Щербатової – Строганованої, останньої поміщиці Немирова з роду Потоцьких – внучки Болеслава Потоцького. Її батько збудував у 1872 році винокурний завод, який існує і донині й відомий за межами України. Марія Щербатова перебудувала старий палац, збільшила парк, закладений за часів колишнього власника – Вінцентія Потоцького, який за її часів мав площу 85 гектарів. Немирівський палац будувався дуже довго – з 1894 по 1917. З початком Першої світової війни княгиня Щербатова передала свій палац під військовий лазарет, де сама працювала сестрою милосердя. Разом з нею тут працювали три дочки Столипіна, які були ріднею княгині. Після революції 1917 року голова Раднаркому України Християн Раковський дав вказівку ревкому залишити в недоторканості родину Щербатових, їхній палац і парк. У 1920-му радянська влада остаточно зайняла місто. Час був неспокійним і родичі княгині та її прислуга покинули маєток. У ньому залишились тільки княгиня Щербатова з дочками, родичка Можайських Марія Левкович, дочка Столипіна, також у палаці довелося розмістити декількох червоноармійців. Серед червоноармійців був і селянин з сусіднього села Мухівці – Андрій Лісовий, який перед тим вступив до лав Червоної армії, відомо, що у нього були конфлікти з княгинею. 20 січня 1920-го року Лісовий спільно з трьома червоноармійцями вбили княгиню, її старшу дочку, Марію Левкович та дочку Володимира Столипина. Молодшу дочку Щербатової зуміли врятувати сусіди. Пізніше графиня була похована на території Немирівського жіночого монастиря, а зловмисники були розстріляні військовим трибуналом. Після встановлення радянської влади палац був націоналізований. З 1921 року його стали використовувати спочатку як будинок відпочинку, а пізніше як санаторій, відомий під назвою «Авангард». В 1956 році палац був відреставрований і до честі реставраторів його архітектурні риси були збережені.
Далі наш автобус попрямував у м. Тульчин.
На початку XVIII ст. м. Тульчин став власністю роду Потоцьких, одного з найбагатших і вельможних родів Польщі. У 1782 році Станіслав Потоцький збудував свою резиденцію – палац, який став величною окрасою міста. Тут влаштовувалися пишні бали. До палацу Потоцьких приїжджали король Польщі Станіслав Понятовський, князь Григорій Потьомкін. Бували тут Іван Котляревський, Олександр Пушкін, майже всі декабристи. З 1984 року в палаці розміщується Тульчинське училище культури.
У Тульчині є ще один палац, який називають верхнім або малим палацом Станіслава Потоцького. 1796 року російський фельдмаршал Олександр Суворов, призначений головнокомандувачем, обрав його місцем своєї ставки. Нині тут розміщується навчальний корпус Тульчинського технікуму ветеринарної медицини.
З Вінницької області попрямували ми в Черкаську область, в знаменитий Уманський дендропарк «Софіївка», який визнано одним із семи чудес України.
У ХУІ-ХУІІ ст.. Уманщина була в складі Речі Посполитої, після другого поділу Польщі 1793 року Умань увійшла до складу Російської імперії. 1796-го року Станіслав Щенсний Потоцький заклав один з найбільших в Європі садово-ландшафтний парк «Софіївка», названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. Площа парку становить 179,2 га. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних),
Парк прикрашають фонтан «Змія», ставки, Венеційський міст, залізний міст. Кругом у парку розміщені статуї грецьких богів: Гермеса, давньогрецького поета-драматурга Евріпіда, статуя Венери, Паріса, Амура. У парку також встановлені бюсти Орфея, Гомера, бюсти давньогрецьких філософів Сократа, Платона, Арістотеля. Прикрашає парк великий водоспад. Вода надходить сюди через підземну річку Ахеронт із Верхнього ставу. Родзинками парку є грот Каліпсо (біля якого загадують бажання), грот Венери, грот страху та сумніву. Над озером возвеличується скеля, яка нагадує профіль людського обличчя, за переказами це є профіль Станіслава Потоцького.
В північно-східній частині парку знаходиться Верхній став. На ньому знаходиться острів, на якому виділяється павільйон, обсаджений екзотичними рослинами. Це Острів кохання. А ще у парку є два пароплави, на яких студенти катались підземною річкою та верхнім ставком. Катались на катамаранах і човниках. Отримали море вражень і задоволення.
Переночувавши в Уманському коледжі, вирушили знову в путь. Неподалік від Вінниці заїхали у смт Вороновицю. Селище відоме з ХУ ст.. та багате на історичні пам’ятки. Після Люблінської унії (1569р.) Брацлавщина, на території якої знаходилась Вороновиця, відійшла до Польщі. З того часу польські шляхтичі кілька разів перепродували селище. Ним володіли пани Ляско, Залесські, Радзімінські.
У 1752 році брацлавський земський суддя Михайло Гоохольський одружився на Ганні Радзімінській і отримав у посаг Вороновицю. В 1770 році він почав будувати величний палац, а в 1777 році завершив його будівництво. У палаці є 43 кімнати. Найкраще збереглись овальний (бальний) та круглий зали з ліпниною на античні теми на стелі і колонах.
За часів Російської імперії замок був проданий Миколі Можайському, який невдовзі помер, а управляти палацом почав його рідний брат Олександр Федорович Можайський. Саме його ім’ям названий музей авіації та космонавтики, заснований в 1971 році, який розмістили у Вороновицькому палаці. Морський офіцер О. Ф. Можайський захоплювався повітроплаванням. У Вороновиці він побудував найпростіший літальний апарат – планер, сам піднімався на своєму апараті. В музеї сьогодні експонується модель літака, яку Можайський побудував у 1884 році.
Справу Можайського продовжили українські авіаконструктори І. Сікорський, К. Калінін, льотчики П. Нестеров, М. Єфімов та ін. У музеї експонуються портрети та документи льотчиків – Героїв Радянського Союзу, вихідців з Вороновиці – Павла Колісника та Григорія Олійника.
Далі ми поїхали у Вінницю. По дорозі до міста нас зустрічали обабіч дороги красені каштани. Місто велике, чисте, дуже гарне. На березі річки Вишенька ми побачили арку, яка вела у найвідоміший туристичний об’єкт Вінниці – Національний музей – садибу М. І. Пирогова.
Микола Іванович Пирогов народився 25 листопада 1810 року у Москві. Був тринадцятою дитиною в сім’ї. Навчався в Московському та Дерптському університетах, був професором Дерптського університету та професором Петербурзької медико-хірургічної академії, у 30 років став академіком, знаменитим лікарем – хірургом. Лікував як відомих людей, серед яких були Л. Толстой і Д. Менделєєв, так і дуже бідних людей, яких лікував безплатно. Миколі Івановичу належить створення Червоного хреста.
У 1859 році М. І. Пирогов придбав садибу в селі Вишня (тепер окраїна Вінниці) і в 1861 р. в ній оселився із сім’єю. Збудував будинок, присадибні приміщення, заклав парк. У парку дотепер збереглися дерева, посаджені Пироговим.
У музейному комплексі є три об’єкти: садиба, де жив М. І. Пирогов, у якій тепер розміщені експозиції, присвячені життю та науковій і суспільній діяльності Миколи Івановича; приміщення аптеки та церква-усипальниця некрополь. В усипальниці – склепі спочиває забальзамоване тіло видатного лікаря, який помер 5 грудня 1881 року.
Після музею пішли на Набережну, де збудовано дуже гарний музичний фонтан, помилувалися його красою та послухали музику.
Останнім об’єктом, який ми відвідали була фортеця «Білий лебідь» у Меджибожі.
Побували із студентами у Лицарській вежі, висота якої сягає 17 метрів, з якої як на долоні побачили панораму містечка. У фортеці оглянули експонати історико – етнографічного музею, послухали цікаву розповідь з історії заснування фортеці.
Від екскурсії студенти отримали багато вражень, дізнались багато нового з історії України.
