ПАВЛИЧКО ДМИТРО ВАСИЛЬОВИЧ
(28 вересня 1929 – 29 січня 2023)
Не стало великого поета України Дмитра Павличка.
“Червоне – то любов, а чорне – то журба…”
Це він написав слова легендарної пісні «Два кольори», що стала символом українства в усьому світі. І якби більше не написав нічого, то вже ввійшов би в історію.
Але кожним своїм днем, кожним поетичним рядком Дмитро Павличко служив Україні.
Один із організаторів Народного Руху України, перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка, Народний депутат України.
Він завжди був на вістрі подій. Тонкий, чуттєвий поет і вічний революціонер за все українське.
Дмитро Васильович Павличко прожив достойне життя. Тепер про нього говоритиме лише поезія…
Зніми мені легенькою рукою
Сніжинку із брови, а з серця -лід
Поважності, печалі, супокою,
Всього, що я надбав за стільки літ.
Ні, не знімай, бо в серці ворухнеться
Краси твоєї молоде жало;
Ту кригу я приклав, як ніж, до серця,
Аби не так боліло і пекло…
Пісня «Лелеченьки» на слова Д. Павличка звучала упродовж всього останнього шляху Василя Стуса, коли його повернення ,,мертвим” з чужини відспівали у Софійському соборі, а потім на руках товариші перенесли його тіло на Байкове кладовища. Здається, вся Україна стояла обабіч дороги від Софії до Байкового, проводжаючи в останню путь великого сина України. А ,,Лелеченьки” викликали щемливий біль в серцях українців.
З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомліли.
Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.
Ніч накрила очі
Мені молодому,
Несіть мене, лелеченьки,
Мертвого додому……