Подорожуючи Тернопіллям

         Сонячного осіннього ранку  студенти відділення №1 під керівництвом Ольги Іванівни Куспис  поїхали на екскурсію історичними місцями Тернопілля.

        Розпочали свою подорож із містечка Кременець.

      Кременець має давню історію: знаходився в Київській Русі, Галицько-Волинському князівстві, з ХІVст. – в Литовському князівстві, з 1569 р. внаслідок Люблінської унії відійшов до Польщі, а далі – Речі Посполитій.

     Піднесення Кременця відбулось, коли 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами король польський  і великий князь литовський Сигізмунд І Старий подарував його своїй дружині Боні Марії Сфорці д’Арагона. За походженням вона герцогиня Міланська, Неаполітанська принцеса, дочка Міланського герцога Джан Галеаццо Сфорца та Ізабели Арагонської. Вона володіла Кременцем упродовж 1536-1556 рр. За королеви Бони Кременець став одним із провідних економічних центрів південної Волині, а на її честь замкова гора названа ім’ям «Бона».

       Кременецька фортеця не раз мужньо витримувала напади чужинців. У 1227 р. нищівної поразки тут зазнав угорський король Андрій.  У 1241 р.  та 1254 р. оборонці Кременця дали відсіч монгольській навалі. І лише у 1648 р. на початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького уперше і востаннє за свою історію кременецька твердиня, в результаті півторамісячної облоги, була здобута і зруйнована козацькими військами на чолі з Максимом Кривоносом. Так завершилась оборонна функція кременецької фортеці.

        Під замковою горою ми побачили (а потім і відвідали) видовищний ансамбль єзуїтського колегіуму з розкішним костелом. З 1795 року Кременець відійшов до Російської імперії, а в 1805 р. в цьому костелі була утворена Вища Волинська гімназія, завдяки якій Кременець перетворився на важливий освітній центр – «Волинські Афіни». На початку 1920 р., коли Кременець опинився у складі Польщі, на основі указу Юзефа Пілсудського в цьому приміщенні відкрили навчальний заклад, що отримав назву Кременецький ліцей. Восени 1939 р. місто зайняла Червона армія. Ліцей було закрито. І в цій будівлі відкрили учительський інститут, який згодом став педучилищем, а зараз в ньому розміщується педагогічний коледж Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка.

          Є в Кременці будиночок, в якому 4 вересня 1809 р.народився Юліуш Словацький – польський поет і драматург, син професора й онук управителя Кременецького ліцею. Протягом недовгого життя написав майже 150 поезій, 20 поем, більше 25 драм. В одному з листів, перебуваючи в еміграції, він писав: «Може, буду колись тихо спати на кременецькому цвинтарі під тінню черешеньки, що осіняє могилу бабуні. О, коли б так було!» Але не так сталося. У 40 років він помер від туберкульозу. Був похований у Парижі, а згодом його прах перенесли з Монмартру в крипту Національних пророків Краківського Вавельського замку, поряд із прахом Адама Міцкевича.  А в будиночку, де народився Словацький, за сприяння Польщі відкрили у 2004 р. Кременецький літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького.

        Неподалік Кременця знаходиться містечко Білокриниця. У другій пол. ХVІ ст. Білокриниця була власністю князів Збаразьких, які звели тут мурований замок. Його в 1603 році зруйнували татари, а через три роки замок відбудували. Після смерті Юрія Збаразького, Білокриниця перейшла у володіння Вишневецьких. У 1705 році тут побував гетьман Іван Мазепа. У 1725 році після шлюбу Уршули-Францішки Вишневецької із Михайлом-Казимиром Радзівілом, замок перейшов до роду Радзівілів. Новий власник мало дбав про замок і він потрохи став занепадати. У 1806 році Радзівіли продали Білокриницю з околицями шляхтичу Колонна-Чосновському. Чосновській відновив споруду, але пожежа знищила її. Більше 30 років замок був зруйнований. У середині ХІХ століття нащадок Чосновського споруджує на руїнах новий палац в англо-готичному стилі. Через велику вартість споруди, Чосновській збанкрутував, а в 1866 році садибу й прилеглі землі купив на аукціоні граф Олександр Воронін, родом з Курської губернії, за 27000 рублів. За нього покращилась економічна ситуація Білокриниці. У 1890 році граф помер, але перед смертю склав заповіт, за яким маєток та 180 тисяч рублів заповів сільськогосподарському навчальному закладу, який відкриють у його палаці для селянських дітей. У 1892 році в палаці графа відкрили трирічну рільничу школу. Після смерті графа споруда не змінювалась і заповіт теж.  Після радянсько-польської війни Білокриниця належала Польщі. В палаці відкрили агрономічну та лісову школу. За радянської влади в палаці діяв лісотехнічний технікум, нині – Кременецький державний лісотехнічний коледж.

        Помилувавшись красою палацу та дендропарку Білокриниці, ми направились у селище Вишневець – у родове гніздо князів Вишневецьких, серед яких були видатні полководці (Дмитро і Ярема Вишневецькі), впливові державні посадовці й навіть королі (Михайло Корибут-Вишневецький). Тут ми побачили дуже гарний палац. Сучасного вигляду в стилі французький ренесанс палац набув за останнього представника роду Вишневецьких – Михайла Серватія. Князь, відомий поет і письменник свого часу, зібрав у палаці велику колекцію витворів мистецтв і бібліотеку, за якою Вишневецький палац знали далеко за межами України. Поруч із замком, над ставком, знаходиться Вознесенська церква, побудована в середині XVI ст. за легендою, саме в ній вінчалися Самозванець Лжедмитрій І (Григорій Отрєп’єв) і молода авантюристка Марина Мнішек. У різний час у цьому палаці побували: польський король Станіслав Август, російський царевич Павло, французький письменник Оноре де Бальзак та  український Кобзар Тарас Шевченко.

        А на завершення подорожі ми поїхали до старовинного міста Збараж, що став основним місцем зйомок фільму Єжи Гофмана “Вогнем і мечем”. Історія замку тісно переплітається з ходом національно-визвольної боротьби українського народу 1648-1654рр. та постаттю Богдана Хмельницького.

      Подорож виявилась цікавою та повчальною. Студенти отримали багато нових вражень та додаткових знань з історії України.

Переглянути фото