Щороку у березні світ відзначає Всесвітній день поезії.
Щоб привернути увагу суспільства до поезії як до джерела відповідей на багато питань людства, як до мистецтва, повністю відкритого людям, на 30 – і сесії ЮНЕСКО у 1999 році було прийнято рішення: 21 березня кожного року відзначати Всесвітній день поезії.
Ліна Костенко пише: “Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі…” Символічним знаком поезії, як відомо , є крилатий кінь – Пегас, адже “крилатість” – одна із важливих її якостей. Поезія допомагає нам жити разом.
Справжня поезія – безсмертна. Поезія приходить до нас через час і простір і торкається нашої душі. Кажуть, що поезія – це голос істини, голос правди. Той, хто чує його, здатний піднятися на вершини духу, згуртувати націю, об’єднати людство .
Поезія лікує, надихає, розчулює, смішить. Вона не вимагає від вас багато уваги і часу – але якщо ви все ж знайдете для неї трохи місця у своєму житті, вона вам неодмінно віддячить.
Поезія поєднала гуртківців “Чари рідного слова”. Їм подобаються однакові вірші, вони стали чудовими співрозмовниками і друзями. Схожі поетичні смаки говорять про схоже світовідчуття, а отже, про десятки спільних ниточок, які між ними протягнулися. Гуртківці діляться улюбленими віршами. Найкращими пошанувальниками поезії є: Максим Дробко, Ельвіра Богайчук, Микола Гишко, Марія Семенюк, Максим Кобевко, Іванка Павнел і інші.
Поезія залишається завжди загадковою. Тим більше вона вабить читачів. Навіть той, хто кричить:- Не люблю віршів всіляких поетів, мабуть, просто не читав шедеврів. Інакше обов’язково знайшов би собі поетів до душі.