Щорічно у другу суботу вересня відзначається День українського кіно – професійне свято працівників кінематографії. Ренесанс сучасного українського кіно відбувся — про це свідчать і глядачі, і чисельні добірки найкращих українських фільмів. У статті зібрано добірку визнаних шедеврів, тож у свято українського кіно варто заглибитись у вітчизняний кінематограф, де через невблаганність часу заховалось безліч шедеврів, які треба дивитися, вивчати й надихатись ними.
Земля (1930, Олександр Довженко)
Легендарний фільм Олександра Довженка, який приніс йому світову славу. “Земля” вважається справжнім гімном праці, землеробству і людині. Довженко першим у світовому кіно висловив світогляд, який якісно відрізняється від усього зображуваного раніше. Це світогляд нації хліборобів, поетизація природи і праці. Режисер зняв гранично просту, але дуже драматичну історію селянської родини в епоху колективізації. Однак тут фірмові прийоми зйомки Довженка з довгими пейзажними планами стали справжнім тріумфом форми над змістом.
Після виходу “Земля” була дуже популярна за кордоном (і досі її вивчають у світових кіновузах). Світові критики називали Довженка “Гомером кінематографа”, тоді як у Радянському Союзі стрічка була заборонена до 1958 року через надмірний натуралізм, пантеїзм і зневажливе освітлення класової боротьби. Проте в умовне свято дня народження українського кіно складно знайти більш доречний фільм для вечірнього перегляду.
Тіні забутих предків (1965, Сергій Параджанов)
Десятки років ворогують два давніх гуцульських сімейних клани. Але серед озлобленості й помсти зароджується чиста і світла любов молодих паростків цих великих родин — Івана та Марічки. Багато випробувань доведеться подолати коханим, перш ніж поєднаються їхні серця… Така собі масштабна варіація прочитання історії Ромео та Джульєтти (за твором Михайла Коцюбинського), тільки з поправками на українську ментальність, принесла режисеру Сергію Параджанову світову популярність.
Камінний хрест (1968, Леонід Осика)
Екранізація двох новел Василя Стефаника, класика української літератури. Трагічна доля селянина Івана Дідуха, який в пошуках легкого хлібу та кращої долі вирішує перетягнути родину в Канаду. Дуже цікаве поєднання виключної галицької поетичності, пейзажності та традиційних вірувань із новішою, “осучасненою” мораллю. Уся трагедія Дідуха в тому, що він ніби вириває себе з корінням із “чорнозему” — общини. І далі має сам нести “свій хрест” та відповідати за власні вчинки — один проти цього ворожого світу. Фільм на межі італійського неореалізму, занадто психологічний, аби вважатися просто “поетичним кіно”. Актуальний досі.
Вечір на Івана Купала (1968, Юрій Іллєнко)
Це режисерський дебют Юрія Іллєнка, але фільм настільки розкішний, багатозначний та непростий, що не міг не потрапити до цього списку. Власне, в чому його головна особливість? Саме тут Іллєнко сформував творчий метод так званого “поетичного кіно”. Він шукав таку пластичну мову, яка могла би поєднати національні традиції, глибини народної культури з психікою та свідомістю сучасної людини. І знайшов! Переповідати сюжет класичного твору Миколи Гоголя немає сенсу — просто подивіться. Режисер зміг відбудувати в межах одного фільму цілий світ, де реальність і небилиці існують пліч-о-пліч; мрії та пророцтва збуваються, навіть кара за заподіяне зло насправді існує — в самій душі людини, яка його вчинила.
Білий птах з чорною ознакою (1971, Юрій Іллєнко)
Дуже ризикове, багато в чому революційне для свого часу кіно. Юрій Iллєнко ризикнув власною поетичною кіномовою заговорити про драматичні події нещодавнього минулого — боротьбу за утвердження соціалізму на західноукраїнських землях перед Другою світовою й одразу після неї. Батько, щоб родина вижила в період тотального зубожіння, вирішує продати синів у батраки — така у фільму сюжетна зав’язка. “Білий птах з чорною ознакою” має в собі багато рис героїчного народного епосу, в деяких деталях відчувається автобіографічність матеріалу, особливо в усьому, що стосується зображеного тут міфу про дитинство у гірському селі, перших душевних переживань на трагічному тлі історії.
Пропала грамота (1972, Борис Івченко)
Фільм “Пропала грамота” — чи не найкраща ілюстрація українського психологічного архетипу в кіно. Непереможний життєствердний дух, наявний в усіх карнавальних формах і символах, відчуття могутньої єдності народу, сповненого природної сили і волі до життя, відчуття безперервного часового плину і вічного оновлення світу, в якому ще не сказане останнє слово, — все це стверджує українців як націю, дає надію на краще майбутнє. Такі відчуття викликає довершена робота сценариста Івана Драча, режисера Бориса Івченка, зіркового складу акторів на чолі з Іваном Миколайчуком, які створили справжній шедевр українського кінематографа, що є актуальним у всі часи.
Вавилон-ХХ (1979, Iван Миколайчук)
Одна з найкращих ролей Івана Миколайчука, естетичного символа українського поетичного кіно, який виступив і режисером фільму. Коли письменницю Марину Гримич запитали про її улюблений український фільм, вона не задумуючись назвала саме “Вавилон-ХХ”, додавши, що це “архетипічний фільм, твір, в якому закодовано всю базову інформацію про українців”. Там і справді є усе: любов і смерть, гріх, специфічний народний гумор та мандрівний народний філософ із цапом Фабіяном, класичний фольклорний сюжет “пошуку старовинних скарбів”. І не тільки!
Лісова пісня. Мавка (1980, Юрій Іллєнко)
“Лісова пісня” — знаменита казка-феєрія, написана Лесею Українкою за 2 роки до смерті. За фантасмогоричністю сюжету криється реальний досвід і життєва драма людини, яка все життя, як відомо, хворіла та лікувалась. Тому у “Лісову пісню” поетеса вклала усю свою тугу за повноцінним людським існуванням, тугу за “справжнім життям”, від якого здорові люди часто тікають у світ (цифрових ілюзій). Особливо актуальним фільм видається зараз, коли людина губиться серед додатків на своєму телефоні і зовсім забуває про грубу плоть життя, яка і приносить справжнє задоволення від власного існування.
Голод-33 (1991, Олесь Янчук)
За цей фільм режисер Олесь Янчук отримав 1-й приз Міжнародного кінофестивалю кінематографічного спадку у Франції, одним із перших так голосно заявивши про цю трагедію українського народу. І, власне, започаткував певний “тренд” сучасного українського кіно, яке поки що дуже боязко і неквапом, але наближається до своїх найсвіжіших ран та болячок, аби принаймні подивитись на них у дзеркало кінематографа.
Поводир (2013, Олесь Санін)
Події фільму відбуваються в радянській Україні, у 30-х роках XX ст. Страшні часи — період колективізації та Голодомору. У центрі сюжету опиняється Пітер – син американського інженера, до рук якого в Харкові випадково потрапили секретні документи з інформацією щодо майбутніх репресій та масового вилучення продуктів.
Пітер виявився випадковим свідком вбивства батька та знаходить серед особистих речей ті самі документи, через що змушений рятуватися від переслідувачів. Дивом йому вдається втекти завдяки сліпому кобзареві Івану Кочерзі. Хлопчик пристає до музиканта і стає його поводирем, поки на них полюють спецслужби. Проте головне задання мудреця — не тільки допомогти малому вижити, але й зробити все, щоб після пережитого він не озлобився на весь світ.
Українські фільми, які піднімають бойовий дух
«Зима у вогні» (2015)
Документальний фільм режисера Євгена Афінеєвського про Майдан та Революцію гідності, якому важко дати оцінку, адже факти, коментарі та відеоряд не передають емоційну напругу тих часів, не достатньо розкривають справжні причини масових протестів, що розгорнулися по всій Україні у 2013-2014 роках.
«Червоний» (2017)
Історична драма режисера Зази Буадзе «Червоний» знята за романом українського письменника і драматурга Андрія Кокотюхи. Двоє українців – повстанець Червоний і радянський льотчик Гуров – разом потрапили на каторгу. Воюючи за різні ідеали, опинившись в таборі, зрозуміли, що Батьківщина у них одна. Вони разом вирішили протистояти репресіям начальства і роблять відчайдушну і небезпечну спробу вирватися на свободу, влаштувавши ціле повстання.
«Кіборги. Герої не вмирають» (2017)
Історія розгортається протягом двотижневого чергування в аеропорту одного батальйону у 2014. Добровольча група вперше приїздить до гарячої точки, яку вже чотири місяці обороняють наші військові, та віч-на-віч стикаються зі страшним обличчям війни. Захищати її стають не лише професійні військові, а й добровольчі корпуси. Це зіткнення – безумовний виклик для всього свiту – стало початком формування нової самоідентифікації Громадян України. Режисер стрічки – Ахтем Сеітаблаєв.
«Захар Беркут» (2019)
Екранізація однойменної історичної повісті «Захар Беркут». Режисери Ахтем Сеїтаблаєв та Джон Вінн.
1241 рік. На нашу землю прийшли гості, яких ніхто не кликав – монголо-татари під проводом жорстокого хана Бурунди. Ця орда рухається на захід, знищуючи все на своєму шляху. Дійшовши до Карпатських гір, вони вирішили трохи відпочити, розбити табір. Вночі туди проникло кілька місцевих мисливців – брати Беркути, які звільнили всіх полонених. Бурунда був у люті, коли про це дізнався. Тепер він вважає своїм обов’язком помститися кривдникам і знищити місцеві поселення. Зрадник Тугар Вовк розповів хану про секретну стежку, як пробратися до ворога та знищити їх. Місцеві мисливці на чолі із Захаром Беркутом абсолютно не хочуть знищення поселень, тому створили свій план, як зупинити монголів раз і назавжди.
«Крути 1918» (2019)
1918 рік. Одна з найстрашніших подій — битва під Крутами недалеко від Києва. Кілька сотень патріотичних студентів, молоді люди героїчно вирішили захистити свою країну від чотиритисячної добре озброєної Червоної армії. Режисер Олексій Шапарєв.
«Заборонений» (2019)
«Заборонений» — український художній повнометражний фільм режисера Романа Бровка, який на широкому тлі боротьби українських дисидентів кінця 1960-х — початку 1980-х років розповідає про життя і загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України — Василя Стуса.
«Наші котики» (2019)
2014-ий, розпал гібридної війни Росії проти України. Інженер, актор, футбольний тренер та продавець квітів їдуть добровольцями на Схід. На позиціях до четвірки приєднується амбітна журналістка для виконання секретного завдання. Жоден із них не має бойового досвіду, нічого не знає про наміри командування, та й на місцевості майже не орієнтується. Втім, саме вони стають причиною грандіозного фіаско масштабної операції ворога… Відвага, мужність, трохи гіпнозу та фірмовий гумор – вибухова суміш для «теплої зустрічі». Режисер Володимир Тихий.
«Чорний ворон» (2019)
Екранізація однойменного роману Василя Шкляра, в основу якого покладені історичні документи, зокрема, із розсекречених архівів КДБ. Події фільму розгортаються у 1922 році. Історія життя та кохання Івана на прізвисько Ворон, колишнього офіцера армії УНР, який став учасником повстанського руху часів Холодноярської республіки. Непереборна жага українців до волі не дає головному герою залишатись осторонь важливих подій, які розгортаються в його селі. Тому він свідомо та відважно жертвує сімейним затишком і починає запеклу боротьбу за незалежність рідної землі, майбутнє українців і власної родини. Режисер фільму Тарас Ткаченко.
«Черкаси» (2020)
Лев та Мишко — звичайні хлопці, дитинство яких пройшло в українському селі. Через роки вони обидва стають частиною команди на військовому кораблі Черкаси, який у 2014 році опиняється заблокований в озері Донузлав. Серед інших військових кораблів, які поступово здають позиції, Черкаси залишається єдиним, який не готовий так просто йти на поступки ворогові. Режисер стрічки Тимур Ященко.
«Снайпер. Білий ворон» (2022)
Воєнний екшн «Снайпер. Білий ворон» режисера Мар’яна Бушана. Це – перший фільм на тему війни, що виходить у національний кінопрокат після повномасштабного вторгнення росії. Це – рефлексія на перебіг російсько-української війни 2014 року, що охопила Луганщину та Донеччину, а цьогоріч стала кривавою раною на всій території України.
Історія Миколи Вороненка заснована на реальних подіях. Це шлях трансформації пацифіста у справжнього снайпера з позивним Ворон, який вступає в запеклу боротьбу за свободу та справедливість, попри власні принципи та упередження.