25 листопада минає 105 років від дня народження письменника, лауреата літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича Михайла Григоровича Івасюка, який народився у невеликому буковинському містечку Кіцмані , в інтелігентній сім’ї, де панував культ Тараса Шевченка.
Життєвий шлях Михайла Івасюка не був легким. Михайлові довелося зазнати і відрахування з університету за неспроможність сплатити за навчання, і на собі відчути жахи сталінських таборів.
Але любов до книги переважала завжди. Упродовж двадцяти трьох років він працював у Чернівецькому університеті на кафедрі української літератури, де передавав свої знання з філології студентам.
Доля Буковинського краю і його легендарних героїв, особливості етносу завжди хвилювали письменника і стали темою літературних досліджень.
Перу Михайла Івасюка належать романи “Вирок”, “Серце не камінь”, “Балада про вершника на білому коні”, “Лицарі великої ідеї” та інші.
Особливою сторінкою життя Михайла Iвасюка є його постать батька. Діти завжди відчували батьківську любов і турботу.
Але найбільш обдарованим виявився син. Ім’я композитора Володимира Івасюка відоме всьому світу. Нев’януча “Червона Рута” стала символом української естради.
Батько і син були справжніми друзями, які розуміли один одного з півслова. Михайло Григорович любив і гордився своїм талановитим сином.
І уже після смерті Володі написав поетичну збірку “Елегії для сина”, яку присвятив світлій пам’яті сина Володимира.
Ці вірші – відверта сповідь поета-батька, що втратив єдиного сина, якого дуже любив, вони сповнені болем невтішного батьківського серця.
Уже будучи смертельно хворим, прикутим до ліжка у рідних Чернівцях 1995 року, письменник Михайло Григорович Івасюк залишив для нас заповіт – застереження. За кілька днів до смерті він пише геніальну “Оду українській мові”, яку уперше зачитав у церкві біля його труни священник. Коли слухаєш цей вірш, на душі стає щемко. І так має бути у кожного українця…
А як може бути інакше, якщо звучить наче постріл у скроню : “Бо в кожнім чужинецькім слові є вирок українській мові”.
Твори Михайла Івасюка вчать нас любові до рідного краю та його історії, рідної мови, прагненню робити добро і вмінню співчувати чужому горю, плекати у собі найкращі риси людської душі.