У світовiй історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення вiд сусідiв-ворогiв, як українська. Вдалося відшукати низку документiв, якi у хронологічнiй послідовностi засвідчують нищення української мови росіянами i більшовиками-комуністами.
Згадаємо лише окремi моменти з минулого та недалекого сучасного.
1626 р. Київський митрополит Кракiвський склав акафiст до Св. Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу росiйською мовою. Синод наказав Київському митрополитовi позбирати з усiх церков України книги старого українського друку, а замiсть них завести московськi видання.
1627 р. Указом царя Михайла та патрiарха Московського Фiларета наказано було книги українського друку зiбрати й спалити.
1662 р. Наказ царя Олексiя з подання патрiарха Московського спалити в державi геть усi примiрники надрукованого в Українi «Учительного Євангелiя»
1677 р. Наказ патрiарха Іоакима видерти з українських книжок аркушi «не сходные с книгами московскими».
1693 р. Лист патрiарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
1709 р. Цар Петро І примусив скоротити число студентiв Києво-Могилянської академiї з 2000 до 161, а кращим науково-просвiтницьким силам звелiв перебратися з Києва до Москви.
1713 р. Московiя наказом Петра І привласнює собi нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росiя»). У такий спосiб завжди ворожi до Руси-України московити, основу яких складали угро-фiнськi та тюркськi племена, пiдмiною понять, тобто шахрайством, привласнюють собi нашу тисячолiтню iсторичну та духовну спадщину.
1721 р. Наказ про цензурування українських книжок.
1729 р. Наказ Петра II переписати з української мови на росiйську всi державнi постанови i розпорядження.
1740 р. Росiйська iмператриця Анна Іванiвна створила правлiння гетьманського уряду пiд керiвництвом московського князя Олексiя Шаховського i запровадила росiйську мову в дiловодствi на територiї України.
1804 р. було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою.
1748 р. Наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитовi Самуїлу Милославському запровадити в Києво-Могилянськiй академiї та в усiх школах України викладання росiйської мови, в результатi чого на Лiвобережжi зникло 866 українських шкiл.
1759 р. Синод видав розпорядження вилучити зi шкiл українськi букварi.
1763 р. Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянськiй академiї.
1764 р. Інструкцiя Катерини II князевi О. Вяземському про русифiкацiю України, Прибалтики, Фiнляндiї та Смоленщини.
1764 р. Лiквiдацiя Катериною II козацького устрою на Слобожанщинi та козацьких шкiл.
1765 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерськiй Лаврi друкувати лише тi книги, якi в московськiй друкарнi друкуються i схваленi Синодом.
1769 р. Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українськi букварi. Наказ Синоду, за яким українськi книжки по церквах було замiнено московськими.
1775 р. Зруйнування Запорозької Сiчi та закриття українських шкiл при полкових козацьких канцелярiях.
1780 р. Спалення книгозбiрнi Києво-Могилянської академiї, що збиралася понад 150 рокiв i була однiєю з найбагатших бiблiотек Руси-України.
1782 р. Катерина II створила комiсiю для заведення в Росiї народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми викладання росiйської мови в усiх навчальних закладах iмперiї.
1784 р. За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усiх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию».
1834 р. Заснування Київського унiверситету з метою так званої русифiкацiї «Юго-Западного края».
1839 р. Лiквiдацiя української греко-католицької Церкви на окупованiй Росiєю Правобережнiй Українi. Сотнi християн i багато священикiв було вбито, а 593 з них заслано до Сибiру. Замiсть них прислали московських «батюшок», чиновникiв-наглядачiв у рясах.
1847 р. Розгром Кирило-Мефодiївського говариства i наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками.
1859 р. Мiнiстерством вiросповiдань та наук Австро-Угорщини в Схiднiй Галичинi та Буковинi українську абетку замiнено латинською.
1863 р. Циркуляр мiнiстра внутрiшнiх справ Росiйської iмперiї П. Валуєва про заборону видання пiдручникiв, лiтератури та книг релiгiйного змiсту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».
1864 р. Прийняття в Росiї Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно росiйською мовою.
1876 р. Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росiї будь-якi книжки i брошури, написанi «малоросiйським нарiччям», друкувати оригiнальнi твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценiчнi вистави, друкувати українськi тексти до нот i виконувати україномовнi музичнi твори.
1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповiдей українською мовою.
1884 р. Заборона Олександром III українських театральних вистав у всiх «малоросiйських губернiях».
1888 р. Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офiцiйних установах i хрещення українськими iменами.
1892 р. Заборона перекладати книжки українською мовою з росiйської.
1895 р. Заборона головного управлiння в справах друку видавати українськi книжки для дiтей.
1896 р. Б. Грiнченко в одному з часописiв писав: «Українськi нацiональнi згадки, українську iсторiю викинено з читанок шкiльних… А замiсть iсторiї вкраїнської скрiзь iсторiя московська викладається .
1900 р. i наступнi роки. Цензура вилучає з текстiв такi слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Сiч», «Запорiжжя» та iншi, якi мають український нацiонально-символiчний змiст.
1903 р. На вiдкриттi пам’ятника І. Котляревському у Полтавi заборонено промови українською мовою.
1905 р. Кабiнет мiнiстрiв Росiї вiдхилив прохання Київського та Харкiвського унiверситетiв скасувати заборони щодо української мови. Ректор Київського унiверситету вiдмовив 1400 студентам у вiдкриттi чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що унiверситет – це «загальнодержавна iнституцiя», i в його стiнах не може бути жодної мови, крiм росiйської.
1905–1912 рр. Мiнiстерство освiти Росiйської iмперiї закрило 12 приватних гiмназiй, звiльнило 32 директорiв та 972 учителiв, 822 учителiв «перевело» до iнших шкiл за намагання запровадити у викладаннi українознавчу тематику.
1910 р. Закриття за наказом уряду Столипiна всiх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекцiї українською мовою, створювати будь-якi неросiйськi клуби.
1914 р. Заборона вiдзначати 100-лiтнiй ювiлей Тараса Шевченка; Указ Миколи II про заборону всiєї української преси (у зв’язку з початком вiйни).
1914–1916 рр. Кампанiя русифiкацiї в окупованiй Схiднiй Галичинi, заборона українського друку, освiти, Церкви.
1918р. Звiряча розправа московсько-бiльшовицьких вiйськ з 300 українськими героями – київськими гiмназистами та студентами, що пiд Кругами стали на захист своєї вiтчизни України. Майже всi юнаки полягли геройською смертю на полi бою, а захоплених у полон розстрiляли. Перед розстрiлом гiмназист Григорiй Пипський почав спiвати: «Ще не вмерла України…»,– а за ним i всi приреченi на смерть.
26 сiчня 1918 р. Захопивши Київ, московсько-бiльшовицькi iнтервенти за кiлька днiв розстрiляли 5 тис. осiб, якi розмовляли українською мовою, носили український нацiональний одяг або у кого в хатi висiв портрет Т. Шевченка…
1919 р. Пiсля завоювання України бiльшовиками – знищення нацiонально свiдомої частини населення та заборона всiх українських лiтературних, драматичних та усних творiв, серед яких лише українських народних пiсень – 300 тис.
1921–1930 рр. Московськi окупанти та промосковськi шовiнiстичнi сили в Українi чинять шалений опiр вiдродженню української мови та українських культурних традицiй, яке пустило глибоке корiння в роки Української нацiональної революцiї.
1922 р. Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українських дiтей-сирiт i знищити. Баржi з сиротами потоплено у Чорному морi.
1922–1934 рр. Хвиля насильства проти неповторного i яскравого явища української та свiтової культури – кобзарства. Українськi нацiональнi музичнi iнструменти – кобзу, бандуру та лiру – оголошують нацiоналiстичними i знищують. Натомiсть в Україну завозять десятки тисяч примiтивних («общепонятних») балалайок та гармошок. Кобзарi оголошуються жебраками i жорстоко переслiдуються.
1926 р. Лист Сталiна «Тов. Кагановичу та iншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцiєю на боротьбу проти «нацiонального ухилу», початок переслiдування дiячiв «українiзацiї».
1929 р. Арешти українських науковцiв та духовенства, замiна їх росiйськомовними дiячами.
1929–1930 рр. Арешти визначних дiячiв української науки, культури, освiти, Церкви, харкiвський судовий процес над ними (процес «Спiлки Визволення України»). У цi роки на територiї УСРР було заарештовано (i здебiльшого розстрiляно або вiдправлено на довгострокову каторгу в концтабори) понад 120 тис. українцiв, головним чином iнтелiгенцiї. До звiльнення i реабiлiтацiї дожили з них одиницi.
1930–1937 рр. Лiквiдовано українськi школи, середнi спецiальнi та вищi навчальнi заклади та факультети, закрито газети та видавництва поза межами України – на Кубанi, в Сибiру, на Далекому Сходi та iнших землях, заселених переважно українцями.
1932–1933 рр. Сплановано i здiйснено, за мовчазною згодою «свiтового спiвтовариства», акцiю лiквiдацiї українського народу. Свiдоме знищення бiльшовицьким режимом українських селян органiзацiєю голодомору. Централiзоване переселення росiян у вимерлi села України. В Українi, яка володiє 40% свiтового чорнозему, умертвлено голодом до 10 мiльйонiв носiїв української мови, i саме селян, щоб зберегти зрусифiковане мiське населення.
1933 р. Скасування в Румунiї мiнiстерського розпорядження вiд 31 грудня 1929 р., котрим дозволялося кiлька годин української мови на тиждень у школах з бiльшiстю учнiв-українцiв. Телеграма Сталiна про припинення українiзацiї i знищення бiльшостi українських письменникiв. З українського правопису вилучено лiтеру «Ґ».
1933–1941 рр. Тотальне знищення та арешт 80% української iнтелiгенцiї росiйською окупацiйною владою: iнженерiв, науковцiв, письменникiв, лiкарiв, вчителiв тощо. Це був геноцид, органiзований i здiйснюваний комунiстами, якi в 1917 р. захопили владу в Росiйськiй iмперiї. Україну було перетворено на суцiльний концтабiр.
1934 р. Спецiальне розпорядження мiнiстерства виховання Румунiї про звiльнення з роботи «за вороже ставлення до держави i румунського народу» всiх українських учителiв, якi вимагали повернення до школи української мови. 30 роки й пiзнiше: Заборона писати українськi, нацiональнi за змiстом, мистецькi та художнi твори, дослiджувати i вивчати справжню iсторiю України, згадувати про голодомори. Історiя i вся українська культура зобов’язанi були звеличувати СРСР, загарбницьку полiтику i жорстокiсть комунiстiв, керуватися фальшивою iмперською концепцiєю «єдностi трьох братнiх слов’янських народiв»: розглядати росiян, як «старшого брата». Історикiв, письменникiв, дiячiв культури радянська влада жорстоко переслiдувала, їхнi твори заборонялись або знищувались. Імена визначних наших дiячiв науки, культури, церкви замовчувались, або якщо згадувались, то в негативному висвiтленнi.
1937 р., листопад. На вiдзначення 20- рiччя приходу комунiстiв до влади на Соловках було розстрiляно понад тисячу дiячiв української культури.
1938 р. Постанова РНК i ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення росiйської мови в школах нацiональних республiк i областей».
1939 р. Перепис населення Кубанi показав, що внаслiдок голодомору, арештiв i примусового виселення кiлькiсть українцiв там з 61,5% у 1926 р. зменшилася до 4%. Пiсля «визволення» Захiдної України – закриття багатьох українських i вiдкриття росiйських шкiл.
1946 р. Постанова Ради Мiнiстрiв СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до росiйського». Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний нацiоналiзм», унаслiдок якої кiлька тисяч представникiв української iнтелiгенцiї заслано до концтаборiв.
1947 р. У Польщi операцiя «Вiсла»: розселення частини українцiв з етнiчних українських земель «урозсип» мiж поляками у захiдних районах країни задля прискорення їхньої полонiзацiї. Депортацiя в Сибiр населення Захiдної України. Вивезення загалу українцiв до Сибiру не було здiйснено тiльки через нестачу вагонiв. «Чистка» серед дiячiв української культури з обвинуваченням їх у нацiоналiзмi новопризначеним з Москви секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем. Арешт неповнолiтнього (15 р.) сина командувача УПА генерала Шухевича – Юрiя Шухевича. Видано таємну iнструкцiю (на 157 сторiнках) про вилучення з книгозбiрень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названi українськими буржуазними нацiоналiстами, ворогами народу.
1949 р. XXVI з’їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний нацiоналiзм, погрожує українським дiячам науки та культури, якi ще залишилися на волi, вимагає вiд них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.
1951 р. Студенти Харкiвського унiверситету вiдмовилися складати iспити росiйською мовою. Тодi 800 з них було репресовано, а 33 студенти на закритому засiданнi суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО.
24 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, згiдно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рiдну мову в нацiональних школах мають вирiшувати батьки та самi учнi. Останнiх настiйливо спонукували розв’язувати це питання з погляду так званої практичної доцiльностi (мовляв, для чого «перевантажувати» себе).
1958 р. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехiд частини українських шкiл на росiйську мову викладання. Вiдповiдну постанову прийняла i Верховна Рада УСРР.
1960–1980 рр. Масове закриття українських шкiл у Польщi та Румунiї.
1960 р. Колонiальна адмiнiстрацiя пiд назвою «ЦК компартiї України» вимагає вiд комунiстiв виховувати українцiв «у дусi любовi й глибокої поваги до великого росiйського народу» i в ненавистi до свого, українського – «вести непримиренну боротьбу проти нацiоналiзму…, особливо українського буржуазного нацiоналiзму».
1961 р. XXII з’їзд ЦК КПРС проголосив полiтику «злиття нацiй», що по сутi означало тотальне зросiйщення народiв СРСР. («Слiд з усiєю бiльшовицькою непримиреннiстю викорiнювати навiть найменшi прояви нацiоналiстичних пережиткiв», тобто звичаї, мову, кульуру поневолених народiв).
1962 р. Репресiї проти захисникiв української мови. ЦК компартiї України зобов’язує комунiстiв та мiсцеву адмiнiстрацiю «рiшуче виступати проти консервативних традицiй i звичаїв, проти будь-яких пережиткiв буржуазного нацiоналiзму», найшкiдливiшими з яких, на думку влади, було знання рiдної мови, потяг до вивчення своєї iсторiї та культури.
1964 р. Агент КДБ пересипає фосфором i спалює частину примiщення Центральної Наукової Бiблiотеки у Києвi. На прилеглiй територiї заздалегiдь була вiдключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години пiсля пiдпалу. Вогонь знищив понад 600 тис. томiв цiнних українських архiвних документiв.
1969–1979 рр. Серiя загадкових пожеж у вiддiлах українiстики в бiблiотеках Академiї наук, музею «Софiя Київська», у книгосховищi Видубицького монастиря у Києвi, медичного iнституту в Тернополi, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львовi. Аналогiчнi «загадковi» пожежi в цей час сталися у нацiональних бiблiотеках iнших республiк СРСР (Тарту, Самарканд, Ашхабад), але не в Росiї.
1970 р. Наказ Мiнiстерства освiти СРСР про написання i захист дисертацiй лише росiйською мовою. Затвердження тiльки в Москвi. Ситуацiя нерiдко доходила до абсурду: росiйською мовою мусили виконуватися та захищатися навiть дисертацiї з питань української мови та лiтератури.
1972 р. Заборона партiйними органами вiдзначати ювiлей музею І. Котляревського в Полтавi. У Харковi знесено хату, де жив видатний український фiлософ i просвiтник Г. Сковорода, та почато знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних дiячiв української науки та культури.
1974 р. Постанова ЦК КПРС «Про пiдготовку до 50-рiччя створення СРСР», де вперше проголошуються створення «нової iсторичної спiльноти – радянського народу», офiцiйний курс на денацiоналiзацiю.
1978 р. Постанова ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення i викладання росiйської мови в союзних республiках» (т. зв. «Брежнєвський циркуляр»).
1978 р., сiчень. На Чернечiй (Тарасовiй) горi у Каневi спалив себе Олекса Гiрник (з Калуша) на знак протесту проти русифiкацiї України.
1979 р. Ташкентська конференцiя «Росiйська мова – мова дружби i спiвпрацi народiв СРСР», накреслила новi заходи щодо росiйщення неросiйських народiв.
1979 р. Пiд Львовом вбито композитора-спiвака Володимира Івасюка, пiснi якого мали виразно український нацiональний колорит. Досi цей зрочин не розкрито.
1983 р. Постанова ЦК КПРС i Ради Мiнiстрiв СРСР «Про додатковi заходи з полiпшення вивчення росiйської мови в загальноосвiтнiх школах та iнших навчальних закладах союзних республiк» (так званий «Андроповський указ»).
1984 р. Наказ Мiнiстерства культури СРСР про переведення дiловодства в усiх музеях Радянського Союзу на росiйську мову. Початок в УРСР виплат пiдвищеної на 15% зарплатнi вчителям росiйської мови (порiвняно з учителями української мови).
1989 р. Постанова ЦК КПРС про «законодавче закрiплення росiйської мови як загальноержавної».
1990р. Прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народiв СРСР, де росiйськiй мовi надавався статус офiцiйної.
1994 р. Намагання надати росiйськiй мовi статус офiцiйної в незалежнiй, вiльнiй, сувереннiй, самостiйнiй Українi. Заява Президента України Л. Кучми про його намiр внести поправки до чинного законодавства з метою надання росiйської мовi статусу державної. Як наслiдок – призупинення вiдновлення українських шкiл, переведення частини українських класiв та шкiл на росiйську мову навчання.
1995 р. Мiнiстерство нацiональностей України розробило напiвтаємний «Проект державної програми… розвитку росiйської культури в Українi до 2000 року», в якiй одна з «нацiональних меншин отримувала бiльшi права, нiж українцi. Алмати (Казахстан) – спiльний науковий простiр (тобто росiйський) для СНД. 1995 р. травень. У Харковi керована С. Кушнарьовим мiсцева влада вiдкрила пам’ятник україножеру маршаловi Г. Жукову, який у кiнцi вiйни пiдписав наказ про виселення з України всiх українцiв.
18 липня 1995 р. Неспровоковане звiряче побиття українцiв у Києвi (кiлька душ загинуло, десятки покалiчено) пiд час похоронної процесiї святiйшого Патрiарха Київського i Всiєї України Володимира (Романюка). Озброєнi омонiвцi кидалися на беззбройних людей з криками «бєй хохлов!», топтали i шматувати державнi прапори. До вiдповiдальностi нiкого не було притягнуто.
12 вересня 1995 р. Заборона української органiзацiї УНА–УНСО без суду. Озброєнi Москвою козаки та антиукраїнськi органiзацiї, якi вiдкрито домагаються лiквiдацiї Державної Незалежностi Руси-України, владою не забороняються. Почато видання паспортiв, написаних українською та росiйською мовами. З метою деморалiзацiї та духовного виродження населення, особливо молодi, влада дозволяє розповсюджувати тисячi книг, демонструвати сотнi кiнострiчок, якi проповiдують i насаджують порнографiю, ненависть, насильство. Немовби виконуючи рекомендацiї Полтавського губернатора фон Баговута, Росiя завалює Україну шовiнiстичними газетами, якi продаються за безцiнь; прямо або через пiдставних осiб фiнансуються росiйськомовнi газети, радiо й телебачення в Українi, якi не приховують своєї протиукраїнської спрямованостi за потурання всiх урядiв та президентiв «незалежної» України.
1996 р., сiчень «Велике беззаконня дiється у Харковi… Таємно збирають пiдписи пiд «референдумом» про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Ця «дiяльнiсть» ведеться старими комунiстами-маразматиками… Хто вiдмовляється давати пiдпис, вони погрожують i лають, кажуть: “всё равно Россия завоюет Украину, i ми перебъём хохлов по одному”».
1996 р. Подальша кримiналiзацiя правоохоронних органiв.
1998–2001р.р. У зв’язку з iнформацiйною революцiєю 90-х рокiв росiйщення України вiдбувається ще iнтенсивнiшими методами, нiж за часiв Валуєвщини. Інформацiйний простiр України майже повнiстю зрусифiкований. Неукраїнська, а часом антиукраїнська полiтика урядiв України призвела до того, що державну мову з української преси витiснила мова сусiдньої країни, i спiввiдношення мiж україномовною та росiйськомовною пресою складає 1:10. Зате Україна посiдає перше мiсце (!) у свiтi за рiвнем оподаткування власної книги – 28%.
Унiкальне за своїм цинiзмом явище свiтового масштабу – нищення української мови! Тим часом прогресивний свiт зовсiм iнакше дивиться на це. Так, у Францiї, за допомогою комп’ютеризацiї, було встановлено, що українська мова є однiєю з найстарiших слов’янських мов i однiєю з найкращих свiтових. Мудра Японiя, яка пiсля Другої свiтової вiйни, будучи переможеною, всi зусилля й фонди надала освiтi i за кiлька десятирiч стала однiєю з найрозвиненiших держав. Довiдавшись про таку вагомiсть української мови для розвитку свiтової культури, Японiя запровадила її вивчення в Токiйському унiверситетi.
