Маркетологиня, водійка та підприємиця:

що таке фемінітиви та чому ми їх вживаємо

изображение_viber_2020-09-18_14-53-57

      22 травня Кабмін схвалив правопис української мови у новій редакції. Документ замінив стару редакцію правопису 1992 року. У новому правописі, зокрема, затвердили використання та найпродуктивніші моделі творення фемінітивів.

З історії…

    Наприкінці 2017 року Український уряд відмінив наказ про заборону на 458 професій, завдяки чому Україна частково позбулась ганебного явища дискримінації за ознакою статі. З радянських часів українські жінки не мали права працювати в цілих галузях економіки. Серед «табуйованих» для жінок сфер виробництва були металургійна, гірнича та харчова галузі, транспорт, зв’язок, сільське господарство тощо. Значні обмеження для жінок були встановлені у військовій службі, правоохоронній діяльності. Нині ситуація змінюється. Посилюються громадські рухи в країні, у тому числі й за права жінок. Виник запит, є потреба часу – чітко артикулювати жінок у всіх суспільних процесах.

Що таке фемінітив?

     Фемінітіви — це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі): льотчик – льотчиця, письменник – письменниця, професор – професорка.

     Фемінітиви в українській мові утворюють найчастіше за допомогою:

  • суфікса -к-: викладачка, депутатка, композиторка;
  • суфікса -ин-: мисткиня, членкиня, борчиня;
  • суфікса -иц-: речниця, керівниця, співзасновниця;
  • суфікса -ес-: критикеса, фотографеса

 

1

    Чому важливо вживати фемінітиви?

    Оскільки жінки, на відміну від чоловіків, тривалий час були «замкнені в хатньому просторі», не мали виходу до суспільних активностей, – у нашій мові утворилося багато позначень людей (передусім за родом діяльності, професією, ієрархічним становищем тощо) – іменників чоловічого роду.

  Однак сьогодні, як ми вже зазначали, ситуація змінюється, тому все актуальнішими стають мовні засоби, які позначають жінок за їхньою діяльністю.

    Хоча, на жаль, іноді самі жінки не хочуть, щоб про них говорили з використанням фемінітивів. Буває така суб’єктивна реакція: коли жінку називають іменником чоловічого роду (наприклад, директор) – це ніби її «підіймає» до рівня чоловіка, а називання фемінітивом (директорка) – наче залишає на нижчому рівні. Навіть попри те, що Академічний тлумачний словник української мови фіксує обидва слова. Це підсвідома реакція на тисячолітній патріархат, в якому все жіноче вважається другорядним, менш вартісним, гіршим, а все чоловіче, навпаки, кращим і престижним.

     Використання фемінітивів в жодному разі не ображає та не принижує жінку, а навпаки, демонструє, що вона є повноцінно суб’єктна в процесах. Що вона, зрештою, варта того, аби мати для себе в мові окрему назву, а не «заодно матися на увазі».

     Фемінітиви в українській мові – традиції вживання й творення

   Фемінітиви – це не данина моді, як часто вважають, вони властиві українській мові. В одинадцятитомному словнику української мови є більш ніж три тисячі iменникiв-фемiнiтивiв. «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка, укладений у 1907-1909 роках, теж містить фемінітиви. У в першому ж українському друкованому словнику — «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596) – вже було сім жіночих означень. А чи ви знаєте, що такого широковживаного сьогодні слова «юнка» в українській мові не існувало, було лише слово «юнак». Поет Павло Тичина ще на початку ХХ століття створив іменник «юнка», який прижився в нашій мові. Сплеск використання i творення нових фемiнiтивiв вiдбувся після Революцiї Гiдностi. Чимало жінок почали обiймати посади, якi ранiше їм були недоступнi.

    Тому фемiнiтиви – це хороший iнструмент показати, що жiнка в Українi є активною дiячкою у всiх суспiльних процесах.

СЛОВНИЧОК ФЕМІНІТИВІВ

 

Comments are closed.