Поезія – це перехід
у вимір почуттів,
Сил вищих на папері слід
у вигляді псалмів.
Поезія… Що це – натхнення, необхідне кожному з нас, або застаріле мистецтво, якому час піти на звалище історії? Адже навколо все так стрімко змінюється. Гете, Байрон, Пушкін, Шевченко, Маяковський, Костенко – хто не чув ці прізвища? Півстоліття тому поети виходили на площі і говорили про те, що решта замовчувала.
А що сьогодні? Де сучасні майстри римованого слова, невже проза життя неухильно жене поетичну наснагу? Мабуть, що ні, адже багато хто й з молодих людей пише вірші, особливо, коли закохується…
У День поезії, 21 березня у Кіцманському коледжі члени гуртка «Берегиня» при кабінеті української мови та літератури провели літературно-мистецький вечір «Її величність Поезія». Вечір пройшов жваво і дуже цікаво. Студенти переглянули презентацію про першу поетесу-жрицю Ен-хеду-ану, яка жила в 23 столітті до нашої ери; зачитали рішення ЮНЕСКО від 1999 року про відзначення Всесвітнього дня поезії; методом презентації коротких доповідей «Печа-куча», що в перекладі з японської означає «балаканина», гуртківці спробували дати відповідь на вічне запитання «Що ж спонукає людину писати поезію?»; у завданні «Кросворд-підказка» перевірили, чи знають наші студенти українську поезію, чи зможуть встановити відповідність між віршованими рядками та їх авторами; брали участь у загальноукраїнському флешмобі «Лист Ліні Костенко»; читали напам’ять улюблену поезію; переглянули нові видання поетів разом із бібліографом Кіцманської районної бібліотеки Корзун Л.В., мали змогу відчути себе «поетами», бо підбирали рими до запропонованих рядків. Та найбільшої насолоди зазнали, коли почули авторські вірші у виконанні Царик Каріни, студентки ОВ-21 групи, та Берлада Петра, студента В-21 групи, який читав поезії своєї сестрички Аліни. І нехай немає ще життєвого досвіду, але є уміння спостерігати, помічати ніким не помічене.
У всіх залишилися найпозитивніші враження від зустрічі. Очевидно, що навіть за умов драматичних подій у державі та скрутної економічної ситуації, ми все одно потребуємо духовного життя – того, що б піднімало над буденністю і давало надію у майбутньому. Заглянути у глибини власної душі допоможе саме поезія, бо це – спосіб самовираження, який близький кожному з нас, який об’єднує різних людей та допомагає усвідомити, що ми не самотні у цьому.
