11 березня відзначають Міжнародний день сантехніка – свято, засноване Всесвітньою сантехнічною радою (The World Plumbing Council). Сучасні мешканці розвинених країн настільки звикли до благ цивілізації, що не уявляють свого життя без водогону та каналізації. Але так було не завжди. Хочеться більш докладно розібратися в тому, як водогін змінював життя людства.
Вода – важливий елемент життя. Без неї не було б людей, тварин, рослин. Людина складається з води приблизно 65-80% . Вода постійно використовується людиною для:
– втамування спраги;
– приготування їжі;
– гігієнічних процедур і т. д.
Перші землеробські поселення людей з’явилися в долинах річок, розливи яких відбувалися влітку в результаті танення льодів на гірських льодовиках. Вода в річках, що йдуть з гір, зазвичай бідна планктоном. Тому і розвивалися поселення в межах річкових долин, адже відфільтрована питна вода з колодязів забезпечувала потреби людей в повній мірі.
Лише виникнення міст вимагало інших форм водопостачання. Гідравлічних насосів тоді не було, і воду з річок, що лежать нижче міських вулиць, не можна було направити в міста. Цілющу воду знаходили в джерелах на навколишніх пагорбах або передгір’ях, звідки вона текла по трубах, каналах і акведуках самопливом. Чимало акведуків давнини збереглося в робочому стані до теперішнього часу.
Дійсний революційний ривок історія водопроводу отримала в Стародавньому Римі, де облаштовувалися споруди, призначені для подачі води, були очисні споруди та громадські лазні. Інженери того часу вели постійну роботу над визначенням джерел води, облаштування водоводів, створення очисних споруд. Слід зауважити, що водопровідні споруди в Стародавньому Римі зводилися на громадські кошти, а також на засоби, відібрані у переможеного у війні противника. Крім того, У Римі існувала система податків, в яку входив і податок на водопровід, канали, споруди зовнішньої каналізації і лазні. За недбале ставлення до водних артерій міста – акведуків, їх перегороджування або засмічення винуватцям загрожували величезні грошові штрафи або навіть в’язниця.
Римський акведук
Римляни були найзнаменитішими будівельниками водопроводів, але далеко не першими. За тисячу років до виникнення Римської республіки водопровід, що живився від гірського джерела, був споруджений в Дамаску. Системи водопостачання були в Стародавній Персії, Вірменії та Греції. Великі міста тієї епохи Єрусалим, Олександрія, Кноссос також мали водопроводи.
Будівництво Римського акведука (історична реконструкція)
У Стародавньому Римі перший водопровід-акведук побудовано в 312 р. до н. е.. в період Республіки, останній – одинадцятий в 226 г. сучасного літочислення. Найзнаменитіший висотний акведук спорудили в 144 р. Він дозволив розширити місто в східному піднесеному напрямку. Вода в Рим надходила з гірських пагорбів, з відстані від 25 до 100 км від міста. Римляни будували акведуки по всій своїй імперії і деякі з них у сучасній Франції та Іспанії функціонують донині.
Однак у Стародавньому світі не знали зовнішньої каналізації. Для відправлення природних потреб людини в Стародавньому Єгипті, наприклад, використовували великі глиняні горщики, наповнені піском, які періодично виносили і викидали на вулицю або навіть у річку. Спекотне сонце швидко підсушували покидьки, перешкоджаючи поширенню смороду і виникненню інфекцій.
Сучасна схема облаштування водопостачання міста мало чим відрізняється від давньоримської
На Русі в перших поселеннях і невеликих містах джерелом питної води були річки й криниці. Римська технологія акведуків не підходила для рівнини. Більшість річок Русі беруть початок не в горах, а в болотах. Їх вода багатшими солями, планктоном і рибою.
У Східній і Північній Європі, включаючи Англію та Ірландію, головним джерелом водопостачання міст також були річки. Але воду для перших водопроводів брали зазвичай з верхньої течії річок. Вода річок і озер втрачала поступово своє значення не тому, що вона була спочатку поганою, а в результаті забруднення, пов’язаного з діяльністю людей, з розвитком тваринництва та переробної промисловості.
Промисловий розвиток призвів до дуже сильного хімічного забруднення річкових вод. Відкриття бактеріальної природи холери, черевного тифу, дизентерії, гепатиту та інших кишкових інфекцій призвів в кінцевому підсумку до припинення забору води для водопроводів в природних водоймах.
У Європі стали створюватися водосховища, що наповнювали талою та ґрунтовою водою та водоохоронні зони навкруги них. З’явилися великі установки для стерилізації води хлором та її фільтрації. Але разом з цим стала інтенсивно розвиватися комерційна продаж чистої і стерильної води з різноманітних джерел. Вода стала товаром роздрібної торгівлі і зайняла гідне місце в одному ряду з пивом, елем, квасом, лимонадом і фруктовими соками.
У XVI столітті видатний польський вчений Микола Коперник створив перший у світі напірний міський водогін з підйомом води на велику висоту. Для цього на річці Бауде, що протікає недалеко від Фромбарка (Польща), він спорудив греблю, шлюз і відвідний канал до міста.
Канал впродовж близько чотирьох кілометрів проходив під вежею з механічним пристроєм для підйому води і обертав колеса побудованих на ньому млинів. Вода піднімалася з каналу так: між двома призматичними валами, укріпленими вгорі і внизу вежі, був натягнутий ланцюг з ковшами, нижній вал приводився в рух водяним колесом, обертаючись, він рухав ланцюг. Ковші, зачерпнувши води, піднімалися до верху вежі на висоту 25 метрів і там спорожнялися в приймальну воронку, сполучену з великим напірним резервуаром, встановленим на пагорбі. З резервуару вода по системі свинцевих труб розподілялася по домоволодіннях. Цей водопровід проіснував понад двісті років.
Згодом в багатьох містах почали по такій системі облаштовувати водопроводи. З розвитком капіталізму та технічного прогресу системи водогонів вдосконалювалися. Сьогодні кожен розуміє, що водогін це не розкіш, а ознака цивілізованості.
Загалом, цінуйте воду – вона для нас дуже важлива. Але пийте тільки чисту і безпечну для здоров’я, благо її легко можна отримати за допомогою недорогих побутових фільтрів. Мийте руки – адже це шлях до збереження здоров’я.