Щороку в четверту суботу листопада в Україні відзначають «День пам’яті жертв Голодоморів».
Такий пам’ятний день запроваджено Президентом Леонідом Кучмою 26 листопада 1998 року.
У 2000 році указом Л. Кучми встановлювалася назва «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». А від 15 липня 2004 року його указом встановлювалася назва «День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій».
Указом президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 цю дату називають «День пам’яті жертв голодоморів». Та залишили встановлену дату – четверту суботу листопада. На сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні статус «Голодомор» має лише геноцид 1932—1933 рр. Події 1921—1923 рр. та 1946—1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено. Європарламент в 2008 р. визнав голодомор в Україні злочином проти людства.
До цієї пам’ятної дати студенти групи В-11 (куратор Куспис Ольга Іванівна) провели у Кіцманському музеї історичний вечір пам’яті жертв голодів 1921 р, повоєнного 1946-1947 рр. та штучного голодомору 1932-1933 рр., який був актом геноциду українського народу, організованого керівництвом ВКП та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду. Студенти Дарія Гольба, Марія Лучик та Валентин Семерга підготували і виступили із своїми рефератами і презентаціями. Марія Лучик намалювала плакат, присвячений цим страшним подіям.
На зустріч із студентами були запрошені Голова Товариства репресованих Кіцманщини Руснак Орися Олександрівна та член цього товариства Бручко Марія Степанівна, колишня вчителька фізкультури села Давидівці, яка поділилася своїми спогадами про тяжкі, голодні повоєнні роки, про свого батька, що був репресований до Воркути на довгих 25 років та по смерті Й. Сталіна був звільнений. Студенти слухали розповідь з глибоким сумом, переживанням. Далі продовжила вечір пам’яті директорка музею Окана Василівна. Вона розповіла про жорстокий Сталінський тоталітарний режим, показала музейні експонати тих подій. А на завершення Валентин Семерга розповів про ціну хліба, використавши прислів’я та віршовані рядки, зокрема вірш Яківчик (Карбашеської) Василини Василівни, колишньої викладачки української мови і літератури Чернівецького університету.
Мої Борівці
Пам’ятаю Борівці в сорок сьомім році,
Смерть голодна чатувала на кожному кроці,
Вмирали люди поодинці, сім’ями вмирали,
Бо ястребки до зернини від людей забрали.
Пам’ятаю, як в колгосп людей заганяли,
Молотарки, млинки, плуги – все у них забрали.
Не хотіли люди йти, мали своє поле,
Самі вміли ґаздувати, знали ціну волі.